Історія КНПП
З 1 січня 1853 року почав діяти найстаріший природоохоронний документ у Австрійській імперії “Устави про ліси”, що стосувався збереження лісових масивів у Галичині, яка тоді разом з Прикарпаттям належала до цієї імперії.
Вже перший параграф цього історичного документу категорично забороняв зменшувати площу лісів.
Незважаючи на це, протягом ХІХ століття площа лісів Галичини скоротилася на двісті тисяч гектарів.
Це пояснюється недостатнім контролем за вирубкою лісів. Орган, який мав би слідкувати за порядком, знаходився досить далеко, аж у Львові, а створили його тільки у 1872 році.
І тільки коли посилилося значення лісів, для роботи у Галичині призначено спочатку чотири у 1884 році, а далі вісімінспекторів лісів; у Східних Карпатах 1906 року – ще двох лісових інспекторів та 6 урядових повітових лісничих. А в 1904 році введено лісову поліцію.
Та все одно дотриматися першого параграфа “Уставів про ліси” не вдалося, і на початку двадцятого століття нормально вести лісове господарство вдавалося лише на 57 відсотках площі лісів Галичини.
Поруч з охороною лісів, почалися робити також перші спроби охорони окремих тварин і рослин, яким загрожувало зникнення, а також гідних уваги об’єктів живої та мертвої природи. Якщо охорону лісів здійснювали урядові інститути, то охороні природи у різних її проявах велику роль відіграли громадські організації Галичини та окремі цивільні особи.
На початку ХХ століття велику роль зі збереження природи і, зокрема, Карпат, лягла на плечі ентузіастів з Товариства Природніков, які розробили план природоохоронної діяльності. Він був прийнятий Десятим з’їздом лікарів та природознавців Галичини 22 липня 1907 року. Лише після відвідин двома високими урядниками з департаменту лісів Міністерства рільництва і державних ресурсів у Варшаві, Чорногори, листом від 29 жовтня 1921 року згадане міністерство розпорядилося обнести колючим дротом 447 гектарів лісів та полонин Чорногори, чим і було покладено початок створенню резервату. Потім, відповідним розпорядженням, площу резервату на Чорногорі збільшено до 1512 гектарів, причому 907 гектарів віднесено до категорії абсолютного резервату. І лише в тридцятих роках почалося справжнє створення на Чорногорі народного парку.
У 1940 році з метою збереження унікальних для України гірських ландшафтів, Рада Народних Комісарів Української РСР постановила організувати в колишній Станіславській області (з 1962 року – Івано-Франківська) державні заповідники “Чорногора” (68 тис. га) та “Горгани” (50 тис. га). Особливо важливу гідрологічну і захисну функцію у районі Чорногори виконували праліси. З метою їх збереження Станіславський облвиконком у 1955 році приймає рішення про виділення цінного масиву Чорногора Говерлянського лісництва Делятинського лісгоспу в заповідник. Президія Верховної Ради УРСР у 1967 році створила Державний комітет Ради Міністрів УРСР по охороні природи, який невдовзі науково обґрунтував потребу організації на Україні чотирьох державних заповідників, у тому числі і Карпатського. Заповідники були юридично затверджені, в тому числі і Карпатський державний заповідник на площі 12672 гектари.
У 1980 році, згідно Постанови Ради Міністрів УРСР, у Івано-Франківській області створено Карпатський державний природний національний парк на площі 50,3 тисячі гектарів.
Ось така складна і тривала історія створення Карпатського національного природного парку. В його організації брали участь десятки відданих заповідній справі природоохоронців. Своєю метою вони бачили збереження для майбутніх поколінь прекрасних куточків нашої планети, у яких могли б зберегтися і жити рідкісні трави, дерева, птахи і тварини у своєму первозданному вигляді і у звичайних для себе умовах.
Функціональне зонування
Загальна площа Карпатського НПП складає 50495 га. В тому числі землі лісового фонду постійного користування 38322 га та земель інших землекористувачів 12173 га які входять до складу парку і на яких здійснюється традиційна господарська діяльність з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.
Згідно функціонального зонування на території Парку виділено такі зони:
- Заповідна зона - площа 11401,4 га (22,6%) - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
- Зона регульованої рекреації - площа 25964,2 га (51,4%) - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; забороняється рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони;
- Зона стаціонарної рекреації - площа 96,2 га (0,2%) - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку;
- Господарська зона – площа 13033,2 га (25,8%) - в її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. На цих землях дозволяється будівництво житлових, культурно-побутових, виробничих, адміністративних, рекреаційних та інших об’єктів у відповідності з генеральними планами населених пунктів і проектів районного планування.