Селище Ворохта – полонина Борсучина

• Складність

  Середня

• Протяжність

  4,8

• Тривалість

  2,5

• Полонина Борсучина — природна мальовнича локація на висоті 1138 м н.р.м., що отримала назву від однойменної гори, на якій вона розміщується. Назва походить від борсукових нір, які пронизують оточуючу місцевість.

  Стежка на полонину Борсучина починається на околицях селища Ворохта, в мальовничому урочищі Нижній Богончик, неподалік від садиби Ворохтянського ПНДВ. Перші кроки ведуть через зелений ліс, де повітря просякнуте свіжістю річки, що плине неподалік. Легкий шум води супроводжує вас, коли стежка м’яко петляє вздовж її берега. Відчуття єдності з природою створює особливу атмосферу спокою та гармонії.

  Ліси – чисті букові, ялицево-буковіх та смереково-букових лісів, в яких поодиноко трапляються чагарники – вовче лико (Daphne mezereum), жимолость чорна (Lonicera nigra), бузина чорна (Sambucus nigra) і бузина червона (Sambucus racemosa), ліщина звичайна (Corylus avellana), таволга середня (Spiraea media), вільха сіра (Alnus incana),  а з трав – зірочник лісовий (Stellaria holostea), маренка запашна (Galium odoratum), лісова осока (Carex sylvatica), вороняче око (Paris quadrifolia), нечуйвітер волосистий (Hieracium pilosella), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), квасениця звичайна (Oxalis acetosella)   та багато інших.

• Через кілометр стежка перетинає річку через дерев’яний місток, обрамлений високими деревами. За містком ліс поглиблюється і ви занурюєтесь у гущавину, де часом відкриваються маленькі галявини.

  Вздовж маршруту можна побачити місця вкриті червоними, чорними і синіми ягодами — чорницею, малиною та ожиною. Проте варто бути обережними: не поспішайте куштувати незнайомі плоди, адже природа може приховувати в собі як дари здоров’я, так і потенційну небезпеку.

  Поступово ліс стає рідшим, і перед вами розгортається широка полонина.

  Невеликі лісові галявини по руху маршруту та сама полонина Борсучина належить до гірських лук вторинного походження, які давно сформувалися після вирубок лісу. Тут переважають злаково-різнотравні угруповання. Серед трав’яної рослинності зустрічаються мітлиця звичайна (Agrostis capillaris), арніка гірська (Arnica montana), королиця звичайна (Leucanthemum vulgare), конюшина лучна (Trifolium pratense), волошки карпатської (Centaurea kotschyana). Такі гірські луки використовуються як пасовища. Особливу цінність лучним ділянкам надають виявлені тут популяції виду з Червоної книги України – серед злаків зустрічаються: траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa), билинець комариний (Gymnadenia conopsea), любка дволиста (Platanthera bifolia), зозулинець плямистий (Dactylorhiza maculata) і травневий (Dactylorhiza majalis), шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus).

• 

  Тут, серед високих трав і квітів, стоять характерні хатки традиційного гірського господарства. Біля них пасуться корови, вівці, а самі хати надають місцевому ландшафту особливого шарму та затишку. З полонини відкривається захоплюючий вид на величні Запрутські Горгани та Покутсько-Буковинські Карпати, що розкинулись на горизонті. Гори здаються ще більш величними в цьому відокремленому куточку Карпат, де час зупиняється, а краса природи залишається незмінною.