Суворі та сніжні карпатські зими, а також сусідство з дикою природою змушувало мешканці гір – гуцулів – облаштовувати свої домівки по-особливому. Гуцульське обійстя будувалося у формі замкнутого зсередини, але відкритого ззовні прямокутного дворика, де житлове та господарські приміщення були з’єднані між собою. Такий тип садиби називають «хатою-граждою». У перекладі з молдавської і румунської мов слово «гражда» означає «клітка; повітка, клуня», «високий дощаний паркан з дахом», «садиба», «велика будівля». Хати-гражди були поширені на Гуцульщині у XVII—XIX столітті.
Зазвичай такі помешкання будували на полонинах далеко від села. Хата мала два житлових приміщення та сіни посередині. Будівельним матеріалом було дерево, а покрівельним – гонта (дерев’яні прямокутні дощечки з правильно підібраної смереки і ялиці). У дворах будували також комору та стайню. Господарські будівлі поєднувались із житловими за допомогою критих коридорів. Характерною особливістю такої садиби була неприступність для хижих звірів та стійкість перед сніговими заметами. Господар мав можливість нагодувати худобу, не покидаючи дому навіть у найстрашніші заметілі. Влітку гуцули заготовляли ягоди, овочі та фрукти, купували інші життєво необхідні продукти, щоб можна було перезимувати, не виходячи надвір.
Гражди належали здебільшого заможним селянам, котрі мали багато худоби і мешкали далеко в горах.
Гуцульська хата-гражда нагадує фортецю. Недоступність будівлі робила її привабливим місцем для зимівлі опришків, які часто переховувались високо в горах, у далеких від людського ока хатах.
Й досі на території самобутніх карпатських сіл зустрічаються автентичні хати-гражди. У декотрих з них і досі мешкають місцеві жителі, але зазвичай такі будівлі служать музеями. Стару дерев’яну гуцульську хату-гражду можна також побачити у селищі Ворохта, позаду костелу Успіння Пресвятої Діви Марії.
