Санаторно-курортне лікування у населених пунктах, на території яких розташований зараз Карпатський національний природний парк, почало розвиватися з 1880-х років, а його розквіт припав на міжвоєнний період. Тоді Карпати щороку відвідувало близько мільйона туристів. Значна кількість відпочиваючих з Польщі прибувала до бальнеологічних та кліматичних курортів тогочасної Галичини, найпопулярнішими з яких були Яремче і Дора. У свою чергу, Ворохта, яку нерідко називали «другим Закопанем», здобула славу популярного європейського курорту та центру зимових видів спорту, а саме лижних змагань та стрибків з трампліна.
Серед найреспектабельніших гостей зазначеного періоду були фінансові урядовці Галичини, міністр фінансів Польщі, керівники воєводств, іноземні аташе, а також гості з Франції, Нідерландів й Німеччини.
Величезне оздоровче значення мали великі площі лісів, тому їхнє збереження вважалося головною передумовою розвитку туристично-оздоровчого руху. Закон «Про охорону природи» 1934 року давав юридичні гарантії для заповідання окремих об’єктів та територій через формування мережі резерватів і заповідних лісів.
Гуцульські оздоровниці спеціалізувалися на лікуванні органів дихальних шляхів, туберкульозу та запальних процесів.
Одним з найсучасніших бальнеологічних закладів середини тридцятих років ХХ століття був купелевий заклад доктора медицини Йозефа Матушевського.
Ця двоповерхова будівля з чотирма величними колонами на фасаді зведена в самому центрі містечка на місці, де сьогодні знаходиться РЕМ. В приміщенні було 18 «одинарних купелевих кабін», 2 великі кабіни, 2 – для лежання, 4 душові, два коридори. Тут був інгаляторій з 14 спеціальними апаратами. Підлоги дубові, протравлені оліфою і лаковані. В купелевих кабінах підлога з керамічних плиток, стіни до висоти 1,50 м покриті спеціальною гумою. Освітлення було електричне, ванни емальовані, кислотовідштовхуючі. Цілющу соляну ропу доставляли з Делятина. Її зберігали в бетонному збірнику на подвір'ї закладу і закачували в кабіни насосом. Теплими соляними купелями й грязями в закладі Матушевського лікували ревматизм, захворювання шкіри, гінекологічні хвороби та ін. В інгаляторії, куди під тиском розпиляли суміш соляної ропи чи випари цілющих гірських трав та ефірних олій, лікували хронічні, запальні процеси горла, гортані, трахеїв, бронхів, легенів.
Однією з найкращих та найбільших будівель міжвоєнного періоду став будинок Францішека Гануса, де був готель, ресторан і кав’ярня. Тут відбувались виступи оперних співаків, перегляди кінофільмів, постановки п'єс, різноманітні свята і зустрічі. У цьому будинку протягом його майже столітньої історії побували чимало знаменитостей: Богдан Лепкий, Олесь Гончар, Чингіз Айтматов і навіть Збігнєв Бжезінський. Зараз у приміщенні готелю знаходиться Яремчанська міська рада.
Унікальні дерев'яні, рідше кам'яні вілли та пансіонати Гуцульщини поєднували тогочасні європейський і гуцульський архітектурі стилі. На жаль, частина з них були знищені протягом Другої світової війни, а частина стала чужою та непотрібною жорстокому радянському режимові. Чимало елегантних, колоритних, стильних споруд зосталися лише на світлинах й у історичній пам’яті. Однак, прогулюючись вулицями Яремче та Ворохти, їх все ще нескладно розпізнати серед сучасних будівель.
За матеріалами доктора історичних наук, професора В.Клапчука та краєзнавця Світлани Флис
